Кріз терен до очей надходить світло,

А очі ті ще зовсім молоді,

А сонце світить лагідно й привітно,

Оспівуючи контури зорі.

Вдивляються ті очі в синю даль,

Сковзить їх погляд в кольорову гамму

І майорить вся радість і печаль,

Проводячи ті очі над роками.

Терен росте та й очі стали більше

Вже не такі веселі як були,

А світло старе все тьмяніше,

Джмелі у промінцях його гули.

І світло потихеньку завмирає,

В надії відпочити в старість літ,

Але помітивши ті очі, відкидає

Свої надії й знову йде у світ.