Я знаю, хто який любить чай,

І скільки треба покласти кави,

Хто яких бачить ввісні примар,

І навесні хто кого чекає.

Я чула зморений дзвін коліс,

Людей везе, а куди - не знаю.

І як картавить я чула ліс,

Та що говорить він забуваю.

Я чула море пустих байок,

А намагалась одну почути.

Мільярди наших німих думок,

Але їм нашими більш не бути.

Я бачу очі чужі й скляні,

Вони мої, але не для мене,

Все ріже плачуть вони вночі,

Частіше все споглядають небо.

Я знаю, хто який любить чай,

Але не те все мене цікавить.

Хотіла б знати твоїх примар,

Але не знаю чи ти їх маєш.